’’. ћќ— ¬»Ќ» ѕ–ќ ћќ— ќ¬—“¬ќ

ћосковский народ,

»гом рабства клейменный,

Ѕезбожной лжи тлетворной,

» лени мертвой и позорной,

» вс¤кой мерзости полный.

ј. ’ом¤ков

 

ћосковщина Ц це потвора, що нею нав≥ть пекло гидилос¤ ≥ виригнуло на землю.

¬. –озанов

 

якщо б ћосковщина кр≥зь землю провалилас¤ б, то у св≥т≥ н≥чог≥с≥нько б не захиталос¤.

≤. “ургЇнЇв

 

ћи вже згадували про покруча на ≥мТ¤ Дмосковський ≥нтел≥гентУ. «гадували, що дом≥шка Ївропейськоњ кров≥, породивши боротьбу протилежних духовних первн≥в у його душ≥, викликала в ньому душевний розлад, в≥н борсаЇтьс¤ з одноњ крайност≥ до ≥ншоњ: то бундючно кричить про свою м≥с≥ю керувати вс≥м св≥том, то кол≥нкуЇ в своњй знев≥р≥ в самого себе ≥ сам себе опльовуЇ. “а дом≥шка Ївропейськоњ кров≥ часом в≥дкриваЇ оч≥ нав≥ть ≥ ц≥лком змосковщеному покручев≥, ≥ в≥н та змосковщен≥ немосквини ≥нод≥ бачили справжню ћосковщину, справжнього москвина. « њхн≥х думок про ћосковщину ≥ москвин≥в можна скласти к≥лька великих книжок.

‘. ƒостоЇвський у роман≥ ДЅЇсиУ змалював в образ≥  армаз≥нова письменника ≤вана “ургЇнЇва. ¬устами  армаз≥нова-“ургЇнЇва стверджуЇ, що основою московського соц≥ал≥зму Ї аморальн≥сть, запереченн¤ чест≥ ≥ чесност≥. ћосковська ж безбожн≥сть не з соц≥ал≥зму виросла, а навпаки московський соц≥ал≥зм вир≥с ≥з московськоњ безбожност≥.  оли нема Ѕога, розперезуЇтьс¤ аморальн≥сть.

¬ особ≥ Ў≥гальова ‘. ƒостоЇвський вив≥в майбутнього Дтвердого б≥льшовикаУ. Ў≥гальов пропонував под≥лити людство на дв≥ нер≥вн≥ частини. ќдна дес¤та повинна мати необмежене н≥чим право наказувати ≥ карати решту девТ¤ть дес¤тих. Ѕ≥льш≥сть повинна бути лише слухн¤ною отарою механ≥чних робот≥в. јле й та менш≥сть мусить сл≥по виконувати накази вожд¤-деспота. Ѕез деспот≥њ ж не ≥снувала ≥ не ≥снуватиме однаков≥сть, Др≥вн≥стьУ. ¬. Ћен≥н був лише плаг≥атором Ў≥гальова.

” тих же ДЅЇсахУ ѕетро ¬ерховенський пропонуЇ кожн≥ тридцать рок≥в Дпускати кровУ пануюч≥й меншост≥, щоб не зледащ≥ла ≥ не забувала, заради чого пануЇ. ќтже, ≥ ДчисткиУ  ѕ–— не Ћен≥н винайшов. ” соц≥ал≥стичному рањ на земл≥ не було особистоњ в≥дпов≥дальност≥. Ѕезв≥дпов≥дальне ж сусп≥льство Ц це безлад, смерть. ўоб њњ уникнути, покликаЇтьс¤ до влади сильна людина, що автоматично стаЇ ≥ господарем сусп≥льноњ душ≥ Ц диктатором, деспотом, знищивши рештки особистих бажань, перетворюЇ сусп≥льство на отару овець. Дѕочинаючи з безмежноњ вол≥, ¤ зак≥нчую безмежною деспот≥Їю. ≤ додам, що кр≥м цього мого розвТ¤занн¤ справи сусп≥льного ладу, не може бути жодного ≥ншогоУ,Ц каже Ў≥гальов. —оц≥ал≥стов≥ Ў≥гальову п≥дтакуЇ ≥ монарх≥ст: Д” нашому московському псевдохристи¤нському сусп≥льств≥ зТ¤вивс¤ новий ≥слам, лише не стосовно до Ѕога, а до держави. ћи, москвини, в≥римо в державу, ¤к у надлюдську силу, супроти ¤коњ людина безсила. «апеклий магометанин уважаЇ вс≥л¤ку розмову про Їство Ѕога злочином, г≥дним кари. “ак ≥ ми, москвини, вважаЇмо великим, неспокутним злочином сумн≥ватис¤ у прав≥ держави робити з нами все, що вона забажаЇУ⁶³⁹.

ќ. √ерцен писав: Дякщо наш≥ московськ≥ соц≥ал≥сти матимуть колись державну владу у своњх руках, то вони своњм кат≥вством значно перевищать охранку (царське Ќ ¬ƒ.Ц ѕ. Ў.)⁶⁴⁰. ≤нший в≥домий письменник уточнюЇ: Дѕриродна р≥ч: еск≥моси њд¤ть сире мТ¤со, а москвини катують людей... Ћежачого н≥де не бТють. јле у нас у ћосковщин≥ бТють, ≥ то з подв≥йною насолодоюУ⁶⁴¹.

Ћ≥беральний професор ћ.  остомаров писав письменников≥ ≤. јксакову: Д¬и хочете сполучити несполучне. ’очете непод≥льност≥ ≥мпер≥њ ≥ свободи њњ громад¤нам. якщо не хочете розпаду ≥мпер≥њ, то мусите визнати конечну потребу цензури, охранки, вТ¤зниць, закр≥паченн¤ особистоњ думки та ур¤довоњ свавол≥. якщо хочете свободи, то будьте готов≥ на розпад ≥мпер≥њ, бо ж вона неможлива без самодержавства, а самодержавство неможливо там, де Ї свобода думки ≥ словаУ. «нав це ≥ ќлександр ≤≤: Дя охоче дав би конституц≥ю, ¤кби не бо¤вс¤, що наступного дн¤ розпадетьс¤ наша ≥мпер≥¤У.

ДЋюбл¤чи свою ћосковщину, ¤ часто думаю, що вс≥ наш≥ московськ≥ гидоти породжують потребу деспот≥њ, бо наш народ стоњть морально значно нижче за Ївропейськ≥ народиУ⁶⁴². ј ось слова одного московського пророка: Д≤стор≥¤ ≥ сучасн≥сть довод¤ть, що деспот≥¤ в ћосковщин≥ мала ≥ маЇ своњ корен≥ в сам≥й духовност≥ москвина. “ому немаЇ ≥ не може бути в ћосковщин≥ жодноњ власноњ сили, ¤ка могла б ту деспот≥ю захитати. ћабуть, доведетьс¤ т≥Їњ сили шукати в ™вроп≥У⁶⁴³. ≤ в≥н же: Д” ћосковщин≥ ≥ у москвина взагал≥ нема н≥¤кого синтезу аз≥атського з Ївропейським. “а цей синтез взагал≥ ледве чи можливийУ⁶⁴⁴.

ћосквини в —–—– ≥ в ем≥грац≥њ пор≥внюють —тал≥на з ≤ваном IV: Дякби ≤ван IV не вигубив бо¤р винних ≥ невинних, то ћосковщина розпалас¤ б на уд≥ли, ≥ московськоњ держави не ≥снувало б. ≤ван IV знищив сепаратизм новгородц≥в, заливши њх њхньою ж кровТю, ≥ хоч вигубив силу-силенну своњх же москвин≥в у в≥йн≥ з  азанським ханством та з Ћитвою, одначе тим заклав тверд≥ п≥двалини п≥д московську державу. ћосковська ≥нтел≥генц≥¤ вважала його скаженою зв≥рюкою, але московський народ його зрозум≥в ≥ тепер не шкодуЇ пролитоњ ним кров≥... ѕетро ≤ вигубив багато власного народу у в≥йнах та на будовах, але й заклав м≥цн≥ основи п≥д московську ≥мпер≥ю. ѕод≥бно до ≤вана IV ≥ ѕетра ≤ д≥¤в ≥ —тал≥н.  оли б в≥н був не винищив хахлацьких куркул≥в на будовах, не було б н≥ колгосп≥в, н≥ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ —–—–. якби в≥н жал≥в солдат≥в, не виграв би в≥йни, отже, не ≥снувала б тепер московська ≥мпер≥¤ —–—–, ≥ не мала би ћосковщина колон≥й. ј без колон≥й ћосковщина впала б до р≥вн¤ тепер≥шн≥х татар чи казах≥в у —–—–. “ак —тал≥н вигубив м≥льйони своњх же людей, але —–—– тепер наймогутн≥ша держава у св≥т≥. —Ўј не наважуютьс¤ зробити жодного кроку в Ћаос≥ чи  онго, не спитавши згоди ћосковщиниУ⁶⁴⁵.

¬Т¤зень сиб≥рського табору москвин ћ. –ог≥нський каже: Дѕетро ≤ вигубив багато людей, будуючи ѕетербург на болот≥. ј хто тепер журитьс¤ тими жертвами? ј вс¤ нац≥¤ пишаЇтьс¤ тепер трим≥льйонною столицею ≥мпер≥њ. “епер будують зал≥зницю в≥д ”ралу до  амчатки. –озбудовують величезну промислов≥сть у сиб≥рськ≥й тайз≥, у в≥чно мерзл≥й тундр≥.  ≥лька м≥льйон≥в людей терпл¤ть велик≥ муки на тих будовах ≥ помруть там. јле колись м≥льйони людей добре житимуть у —иб≥ру, ≥ тод≥ хто журитиметьс¤ померлими п≥онерами? ¬лада —–—– не Ї короткозорою ≥ бо¤зкою, ≥ добре вона робить, що ц≥ною мук ≥ передчасноњ смерт≥ м≥льйон≥в тепер≥шнього покол≥нн¤ будуЇ щаст¤ м≥льйон≥в майбутн≥х покол≥ньУ⁶⁴⁶. “ак уважаЇ один з тих, хто своњми муками ≥ передчасною смертю хоче розбудовувати могутн≥сть ћосковщини. ƒержавницька св≥дом≥сть, що варта заздрост≥.

≤нший москвин дивитьс¤ ширше ≥ глибше: Д™ дв≥ –ус≥. ѕерша Ц  ињвська маЇ своњ кор≥нн¤ у св≥тов≥й, а щонайменше в Ївропейськ≥й культур≥. ≤дењ добра, чест≥, свободи, справедливост≥ розум≥ла ц¤ –усь так, ¤к розум≥в њх увесь зах≥дний св≥т. ј Ї ще друга –усь Ц ћосковська. ÷е Ц –усь “айги, монгольська, дика, зв≥р¤ча. ÷¤ –усь зробила своњм нац≥ональним ≥деалом криваву деспот≥ю ≥ дику запекл≥сть. ÷¤ московська –усь з давн≥х давен була, Ї ≥ буде ц≥лковитим запереченн¤м всього Ївропейського ≥ запеклим ворогом ™вропиУ⁶⁴⁷.

яка ж з них будувала московську ≥мпер≥ю? ¬с¤ ≥стор≥¤ ћосковщини Ц це суц≥льне закликанн¤ Двар¤г≥вУ. —пл¤чу буд≥вничу силу московського народу збуджувала ≥ запл≥днювала завжди сила, що прийшла з-поза ћосковщини. ќсновн≥ початки державноњ дисципл≥ни ≥ соц≥альноњ ≥Їрарх≥њ та субординац≥њ ≥ разом з тим творч≥ ≥мпульси ми, москвини, завжди одержували ззовн≥. Ѕез тих Ц чужих московськ≥й духовност≥ Ц сил ћосковщина н≥коли не виросла би на ≥мпер≥ю. ≤ вс¤ московська ≥стор≥¤ Ц це боротьба тих чужих творчих первн≥в: ≥дей, установ, культури з московськими нац≥ональними, руйн≥вними, дикими первн¤ми. ѕочалас¤ та боротьба вар¤зькими впливами ≥ продовжувалас¤ кињвсько-в≥зант≥йськими, а в≥д XVIII ст. ще й н≥мецькими та французькимиУ⁶⁴⁸.

„и не першим про це саме сказав ѕ. „аадаЇв: Дƒе наш≥ московськ≥ мудрец≥, мислител≥? ¬ усьому св≥т≥ лише ми, москвини, не дали культурному св≥тов≥ н≥чог≥с≥нько варт≥сного, н≥чого доброго його не навчили. ћи, москвини, не дали жодноњ творчоњ ≥дењ до скарбниц≥ св≥товоњ культури, н≥чим не допомогли поступов≥ людськоњ культури. ∆одна понад середню варт≥сть ≥де¤ не зродилас¤ у нас у ћосковщин≥, в московськ≥й голов≥. ўог≥рше Ц все, що ми одержували в≥д культурного св≥ту, ми спотворювали, переймали лише зовн≥шн≥ форми, в≥дкидаючи, або спотворюючи до невп≥знанн¤ сам зм≥стУ⁶⁴⁹.

√олос ще одного авторитета, запеклого московського нац≥онал≥ста: Д оли Ївропейц≥ питають нас, москвин≥в: ¤к≥ духовн≥, культурн≥ вартост≥ дали ми, москвини, св≥тов≥й культур≥, ¤ким добром обдарували ми, москвини, людство, то ми або мовчимо, або виголошуЇмо порожню, без жодного доказу балаканинуУ⁶⁵⁰. ѕод≥бне говорили ≥ ‘. ƒостоЇвський, ќ. √ерцен, ƒ. ћережковський, ќ. —алтиков. ’оч вони не були чистокровними москвинами, зате щирими московськими патр≥отами. Дћи, москвини, споњли киргиз≥в, черемис≥в, бур¤т≥в та ≥нших, пограбували ¬≥рмен≥ю та √руз≥ю, заборонили нав≥ть Ѕогослужбу грузинською мовою, ожебрачили багатющу ”крањну. ™вроп≥ ж ми дали анарх≥ст≥в: ѕ.  ропотк≥на, ћ. Ѕакун≥на, апостол≥в руњни ≥ кат≥вства —. ЌЇчаЇва, ¬. Ћен≥на ≥ т. п. моральний брудУ⁶⁵¹.

Дј з≥знаймос¤ щиро: 1) ми, москвини, Ї народ небезпечний, бо маючи аз≥йську кров, ми жорсток≥ в≥д природи; 2) вихован≥ на великих обширах ≥ надзвичайно витривал≥, ми, москвини, Ї кочовиками, загарбниками ≥ галапасами на т≥л≥ наших сус≥д≥в; 3) ми, москвини Ц Ї пихат≥, заздр≥, хитр≥, нап≥вцив≥л≥зован≥, але зарозум≥л≥, хвор≥ на ман≥ю своЇњ н≥бито вищост≥. ћи, москвини, вс≥х ненавидимо ≥ н≥чого не шануЇмо. ¬ ≥стор≥њ в≥чним нагадуванн¤м цього залишитьс¤ наша р≥дна „≈ јУ⁶⁵².

¬. Ћен≥н писав перед 1917 роком: Д“акоњ дикоњ, такоњ темноњ крањни, ¤к наша ћосковщина, вже давно немаЇ в ™вроп≥У⁶⁵³. ¬арварами були не лише мужики, а й аристократи та й славн≥ письменники, ¤к, наприклад, Ћ. “олстой. «аперечуючи варт≥сть науки, Ћ. “олстой мавпував азбуку лише найприм≥тивн≥ших теч≥й ф≥лософ≥њ рац≥онал≥стичного еволюц≥он≥зму: в≥д кв≥тучоњ складност≥, через спрощений нуль до трупного гнитт¤. ¬се вченн¤ Ћ. “олстого ≥ Ї властиво той нуль, що через нього маЇ пройти вс¤ культура, щоб розпастис¤ на в≥дТЇмну народницьку спрощен≥сть ≥ складний соц≥ал≥стичний хаос. Ћ. “олстому завошив≥ла людина мил≥ша за ф≥зично чисту. ¬≥н казав, що нав≥ть христи¤нство мусить бути духовно завошив≥ле. “ак трактують його сам≥ москвини, зокрема ѕ. —азанович.

ћосковський народознавець ≤. –од≥нов поназбирував (до 1917 р.) по московських селах багато факт≥в зв≥р¤чого дикунства, жорстокост≥, аморальност≥, безбожництва, що московськ≥ критики його книжки⁶⁵⁴ оголосили його божев≥льним, а ур¤д посадив до божев≥льн≥. ≤нший пише: Дякщо би ми оц≥нювали моральн≥ ≥деали нашого народу за п≥сн¤ми, що њх в≥н створив, то ... жах! ѕрочитайте велику зб≥рку Д¬еликорусских народных песенУ⁶⁵⁵. ÷е стосуЇтьс¤ не лише фольклору. ћосковський письменник Ѕальмонт пише: Д‘. ƒостоЇвський пише н≥бито романи. Ќ≥, це не романи, а жахливий, пророчий, чаклунський л≥топис. ≤ сам ‘. ƒостоЇвський називаЇ св≥й роман ДЅЇсиУ майже ≥сторичним нарисом. ¬устами геро¤ того роману Ц ¬ерховенського-батька ‘. ƒостоЇвський визнав, що т≥ ДбЇсиУ, тобто моральна гнилизна, моральний бруд накопичувалис¤ в ћосковщин≥ стол≥тт¤миУ. ≤нший досл≥дник п≥дтверджуЇ: Д‘. ƒостоЇвський опов≥даЇ, що заможний московський сел¤нин убив ножем у спину свого при¤тел¤, щоб забрати в нього годинника. ј вбиваючи, моливс¤: ДЅлагослови Ѕоже ≥ простиУ. ≤нш≥ змагалис¤ з Ѕогом тим, що прилаштовували причаст¤ в рушницю ≥ вистр≥лювали ним. ≤ ‘. ƒостоЇвський п≥дкреслюЇ, що под≥бн≥ д≥њ були не випадковими, не окремими лише вибриками божев≥льних. ¬≥н говорить, що ц≥ д≥њ досконало в≥ддзеркалюють духовн≥сть ус≥Їњ московськоњ нац≥њУ⁶⁵⁶.

Д–ел≥г≥¤ Ц оп≥умУ.  ривавого нищенн¤ того Доп≥умуУ вимагали народники —. ЌЇчаЇв, ћ. Ѕакун≥н, ћ. „ернишевський, л≥берал ¬. ЅЇл≥нський, декабристи ќ. Ѕестужев, ¬. ƒавидов та ≥нш≥ несоц≥ал≥сти. Ќародник ћ.  орецький, ¬. Ћен≥н стали безбожниками на 14-му роц≥ житт¤. Ѕезбожниками були цар≥ ≤ван IV, ќлександр ≤ ≥ протицарськ≥ ворохобники —. –аз≥н, ™. ѕугачов. ћ. Ѕакун≥н учив, що рел≥г≥йн≥сть Ї найнебезпечн≥шим ворогом соц≥ал≥зму. ѕо-своЇму цю рису москвин≥в п≥дкреслюЇ ћ. Ѕерд¤Їв: Дћосковська секта ДхлистовцевУ Ц це не лише рел≥г≥йна секта. ¬она Ї жахливо диким, запеклим, несамовитим бузув≥рством, що прос¤кнуло наскр≥зь усю московську культуруУ⁶⁵⁷.

“а без хоч б ¤коњсь в≥ри не може жити людина. ћ. Ѕакун≥н мав —атану (з великоњ л≥тери) за свого бога⁶⁵⁸. Ќарком осв≥ти —–—– ј. Ћуначарський зробив богом Ћюдство⁶⁵⁹. ћ. √орький зробив богом Ќарод⁶⁶⁰. ћ. „ернишевський пропов≥дував ДчеловекобожествоУ, тобто робив богом людину. ћосковськ≥ хлистовц≥ мають багато бог≥в-христ≥в та богородиць. ѕро пошуки москвинами безбожницькоњ в≥ри читаЇмо в ДЅЇсахУ ‘. ƒостоЇвського. Ќарешт≥ москвини зробили своњм богом соц≥ал≥зм, що стоњть на бездоказов≥й догматичн≥й в≥р≥. ќсь що про це писав ћ. Ѕерд¤Їв: Д–ел≥г≥йний догматизм Ї надзвичайно глибоким ≥ сильним у московськ≥й душ≥. “ому пол≥тичн≥ переконанн¤ та сусп≥льн≥ ≥дењ ставали в ћосковщин≥ рел≥г≥йними догмами ≥ завжди мали запеклих фанатик≥в-ортодокс≥в, ¤к≥ ненавид≥ли ДЇретик≥вУ сектансько-вузькогл¤дно ≥ гор≥ли жадобою њх нищити. ѕ≥сл¤ 1917 року ц¤ жадоба не мала стриму, ≥ ДЇретик≥вУ гублено м≥льйонами. ≤ нав≥ть саме московське безбожництво Ї н≥чим ≥ншим, лише в≥рою, рел≥г≥Їю, у ¤кому м≥сце Ѕога зайн¤в ≥дол науки, техн≥ки, машини. ‘актично ж нав≥ть ≥ не науки, а лише зприм≥тизованоњ догми про не≥снуванн¤ Ѕога... ‘актично московське безбожництво, зТЇднане з соц≥ал≥змом, народилос¤ з аскетизму московського православТ¤ ≥ могло вирости лише в душ≥, ним вихован≥й. ќртодоксальний погл¤д московськоњ церкви на гр≥ховн≥сть багатства, ≥ не лише матер≥ального, а й багатства думки, творчост≥, краси Ц перебрала повн≥стю ≥ московська ≥нтел≥генц≥¤, а особливо соц≥ал≥стична. –одоначальник б≥льшовицькоњ парт≥њ —. ЌЇчаЇв у своЇму Д атех≥зис≥ революц≥онераУ вимагав в≥д член≥в соц≥ал≥стичного товариства стов≥дсоткового аскетизму не т≥льки матер≥ального, а й культурного. ≤ перш≥ московськ≥ революц≥онери справд≥ були аскетамиУ⁶⁶¹.

Д¬ ≥стор≥њ ћосковщини н≥коли не було особистоњ в≥льноњ прац≥, в≥льного особистого почину. ќсоба завжди була обплутана, обмежена до краю, рабськи упокорена примхами не лише влади, а й сусп≥льства. ¬ ≥стор≥њ ћосковщини ми бачимо лише мовчазний народ, що не рахуЇ своњх жертв (нав≥ть ≥ не думаЇ про них), що копаЇ соб≥ могилу, щоб ћосковщина могла йти до своЇњ мети. ’удожник ¬. ¬ерещаг≥н зобразив це надзвичайно влучно. ¬≥н намалював ¤му, заповнену живими ≥ мертвими солдатами, що лежать ≥ сто¤ть у н≥й, а по них кон≥ перевоз¤ть гармати. ÷е й Ї нац≥ональний образ ћосковщини, московського народу, його духовност≥, його св≥тогл¤ду, культури ≥ рел≥г≥њУ⁶⁶².

Ќесоц≥ал≥стичний депутат говорив у ƒержавн≥й ƒум≥: Д” вс≥х народ≥в, нав≥ть у поган татар≥в, Ї закон ≥ справедлив≥сть. ѓх немаЇ лише у нас у ћосковщин≥. ¬ усьому св≥т≥ Ї державна охорона громад¤н в≥д злод≥њв ≥ напасник≥в. Ћише у нас у ћосковщин≥ Ї свобода злод≥¤м ≥ напасникамУ. “ак говорив 340 рок≥в тому московський митрополит ‘≥л≥п. „и ж тепер ≥накше? Ќ≥, моњ панове! Ќ≥чогос≥нько не зм≥нилос¤ н≥ на волосинку. “а сам≥с≥нька свавол¤ ур¤довц≥в, те сам≥с≥ньке гнобленн¤, ¤к у попередн≥ стол≥тт¤У⁶⁶³. ÷ей чесний москвин сказав правду ур¤дов≥, ≥ йому волосина з голови не впала за те. ј в ДдемократичномуУ —–—– не лише не чути жодноњ критики ур¤ду, а навпаки Ц т≥льки прославл¤нн¤ ур¤ду.

Дћосковськ≥ ≥сторики дивл¤тьс¤ на нашу московську революц≥ю кр≥зь призму французькоњ революц≥њ. ƒуже помилковий погл¤д, бо засади ≥ мета нашоњ революц≥њ не лише ≥нш≥, а й протилежн≥ французьк≥й революц≥њ. ÷е надто добре видно у ставленн≥ обох революц≥й до ≥дењ приватноњ власност≥. ÷¤ ≥де¤ Ї нар≥жним каменем французькоњ революц≥њ, головною њњ силою. ≤ насл≥дком французькоњ революц≥њ було зм≥цненн¤ ≥дењ приватноњ власност≥. ћосковська ж революц≥¤ навпаки Ц простуЇ до повного знищенн¤ вс≥л¤коњ приватноњ власност≥. “ак само вс¤ творча сила французькоњ Дƒекларац≥њ правУ пол¤гаЇ в њњ засад≥ пол≥тичноњ та громадськоњ свободи. «асада р≥вноправност≥ французькоњ революц≥њ була лише засобом до знищенн¤ ≥сторичних перешкод на шл¤ху в≥льного розвитку людини та њњ особистоњ д≥¤льност≥. ћетою ж була вол¤. ÷≥лковито ≥накше склалас¤ ≥деолог≥¤ та психолог≥¤ революц≥њ московськоњ ≥ взагал≥ всього московського л≥берал≥зму. ћетою московськоњ революц≥њ була насамперед ≥ понад усе Ц р≥вн≥сть. ѕовна ≥ загальна р≥вн≥сть! ’оч би р≥вн≥сть голодноњ смерт≥, аби р≥вн≥сть. ј вол¤ була лише засобом московськоњ революц≥њ, щоб дос¤гнути т≥Їњ р≥вност≥. ¬ол¤ н≥коли не була метою московських поступовц≥вУ⁶⁶⁴. ¬исловивс¤ на цю тему ≥ ћ. Ѕерд¤Їв: Д™вропейськ≥ впливи не могли за одну сотню рок≥в зм≥нити духовн≥сть московськоњ нац≥њ, що творилас¤ тис¤чу рок≥в, духовн≥сть аз≥йську за походженн¤м ≥ зм≥стом. ћосковська духовн≥сть нав≥ть Ївропейськи осв≥ченоњ московськоњ ≥нтел≥генц≥њ не маЇ н≥чого сп≥льного з духовн≥стю Ївропейц≥в. Ќаприклад, Ївропейська ≥де¤ власност≥ ц≥лковито чужа ≥ незрозум≥ла не лише московському мужиков≥, а й ≥нтел≥гентов≥. “ому ≥ монарх≥ст  . ЋеонтьЇв, ≥ соц≥ал≥ст ќ. √ерцен обидва ненавид≥ли Ївропейську др≥бну буржуаз≥ю.  н¤зь ѕ.  ропотк≥н, граф Ћ. “олстой, аристократ ћ. Ѕакун≥н були велик≥ землевласники ≥ запекл≥ вороги ≥дењ приватноњ власност≥У⁶⁶⁵. ≤ в ≥ншому твор≥: Дћосковський народ був ≥ Ї ф≥зично ≥ духовно народом кочовим, а кочове житт¤ силою факт≥в учить не визнавати власност≥ на землю. ≤ московський народ виховавс¤ на загарбника не лише ф≥зичного, а й загарбника духовногоУ⁶⁶⁶, що повторюЇ ѕ. „аадаЇва: ДЌастав час, коли незнанн¤ ћосковщини загрожуЇ Ївропейськ≥й безпец≥. ™вропейц≥ мус¤ть, зрештою, зрозум≥ти основну причину, що спонукаЇ цю величезну ≥мпер≥ю виходити за своњ меж≥ ≥ нападати на ≥нш≥ народи. ћосковщина Ц це окремий, ворожий Ївропейським ≥де¤м св≥т. —в≥т аз≥йських кочовик≥в, ¤к≥ не знають ≥ншого шл¤ху, кр≥м загарбанн¤ ≥ поневоленн¤ народ≥вУ⁶⁶⁷. ÷е ж саме, лише з протилежною оц≥нкою, твердив ‘. “ютчев (1803Ц1873 рр.), повчаючи: Дћосковщина не може мати жодного союзу з ™вропою н≥ заради ≥нтерес≥в, н≥ заради принцип≥в. Ќе ≥снуЇ в ™вроп≥ жодного ≥нтересу чи принципу, що не спр¤мован≥ проти московських ≥нтерес≥в та принцип≥в. “ому Їдина природна пол≥тика ћосковщини щодо ™вропи Ц це не союз з т≥Їю чи ≥ншою Ївропейською державою, а навпаки, розТЇднанн¤ Ївропейських держав, ослабленн¤ кожноњ. –озТЇднан≥ ≥ ослаблен≥, вони не матимуть сили виступити проти ћосковщини. ћи, москвини, мусимо повс¤кчас памТ¤тати, що принципи, на ¤ких сто¤ть ћосковщина ≥ ™вропа, Ї такою м≥рою протилежн≥, такою м≥рою заперечують себе взаЇмно, що житт¤ одн≥Їњ можливе лише ц≥ною смерт≥ другоњУ⁶⁶⁸.

ћожливо шов≥н≥стами були лише крайн≥: прав≥ ≥ л≥в≥? јдже були й пом≥ркован≥ москвини, прихильники Ївропейськоњ культури, ДзападникиУ. Ќа це в≥дпов≥даЇ ћ. Ѕерд¤Їв: Д” Дзападн≥честв≥У московськоњ ≥нтел≥генц≥њ завжди було багато чужого «аходов≥, багато було не лише суто московського, а й багато ц≥лковито аз≥йського. ™вропейська думка до невп≥знанн¤ спотворювалас¤ у московськ≥й св≥домост≥. «ах≥дна наука ставала в ћосковщин≥ ¤кимось божком, нев≥домим критичному «аходов≥, ≥ обернулас¤ в московський беззаперечний катехизм рел≥г≥йного сектанстваУ⁶⁶⁹. ÷е стосуЇтьс¤ ≥ марксизму. ћосковськ≥ соц≥ал≥сти зробили з кожного слова соц≥ал≥стичного “алмуду непорушн≥ догми своЇњ в≥ри-рел≥г≥њ. јле водночас вони надавали цим догмам суто московського нац≥онального зм≥сту й духу. ѓхн≥й д≥¤ч пише: Дѕ≥д тиском житт¤ ≥ п≥д тиском московського народу м≥н¤лис¤ погл¤ди наших б≥льшовицьких вожд≥в. ≤ ми побачили, що рад¤нська влада не лише в≥дновила непод≥льн≥сть ≥мпер≥њ та захистила життЇв≥ потреби ћосковщини, а й узагал≥ Ї владою нац≥ональною, московською. ¬ладою, що њњ створив московський народ дл¤ своњх потреб ≥ за своЇю подобоюУ⁶⁷⁰. ÷е писано 1930 року, коли ћосковщина виступала ще в ≥нтернац≥ональн≥й личин≥. ѕроте —. ƒм≥тр≥Ївський в≥льно чи нев≥льно помил¤Їтьс¤: вожд≥ зм≥нювали не погл¤ди, а тактику, форми, а не зм≥ст. Ѕа, нав≥ть ≥ форм не м≥н¤ли, а лише назви тих форм. «м≥ст (нав≥ть ≥ багатьох форм) не могли зм≥нити, хоч би й хот≥ли. Ќе могли, бо зм≥ст культури ≥ багатство форм твор¤ть покол≥нн¤ й покол≥нн¤. —илу московських нац≥ональних традиц≥й починають уже розум≥ти ≥ молод≥ письменники в —–—–: Дћи хот≥ли зруйнувати вс≥ вТ¤зниц≥, а побудували тис¤ч≥ нових. ћи хот≥ли знищити кордони м≥ж народами, а оточили себе китайським муром. ћи хот≥ли зробити працю приЇмною розвагою, а запровадили пекельну каторгу. ћи не хот≥ли проливати н≥ краплини людськоњ кров≥, а вбивали, вбивали ≥ вбивали м≥льйони людей. ћи хот≥ли збудувати безкласове сусп≥льство, а збудували кастове. ћи хот≥ли скасувати державу, а розбудували ≥ зм≥цнили њњ тис¤чократно б≥льше, н≥ж вона була. ћи хот≥ли повалити царат, а на спорожн≥лий трон посадили нового цар¤. ћи зривали з оф≥церських мундир≥в царськ≥ погони, а пот≥м запровадили њх знову. ћи ганьбили царське кат≥вство, а запровадили своЇ тис¤чократно жорсток≥ше за царське ≥ т. д. ≥ т. п.У⁶⁷¹. “акого не надрукуЇш в —–—–, а тому автор переслав таЇмно рукопис за кордон п≥д псевдон≥мом ј. “ерц.

” 1917Ц1927 рр. московська Ддемократ≥¤У прославл¤ла ≥ ставила памТ¤тники ™. ѕугачову. …ого розгромив ќ. —уворов. —казати щось доброго про ќ. —уворова вважалос¤ контрреволюц≥Їю, влада за це карала. ј дал≥ та сама влада прославл¤Ї ќ. —уворова, заснувала орден його ≥мен≥. ƒо 1917 р. московська Ддемократ≥¤У хвалила украњнц≥в за њхню боротьбу з царським ур¤дом. ј п≥сл¤ революц≥њ та сама Ддемократ≥¤У лаЇ украњнц≥в за њхнЇ ДмазепинствоУ, хоч ≤. ћазепа боровс¤ не з рад¤нською, а з царською владою. ДЌас, москвин≥в, хоч у дес¤тьох водах пери, але московського нашого Їства не виперешУ,Ц з≥знававс¤ ≤. “ургенЇв. ƒосить показово, що про тепер≥шн≥й московський Дсоц≥ал≥змУ мр≥¤ли ще в минулому стол≥тт≥ не лише соц≥ал≥сти, а й московськ≥ монарх≥сти. ќдин з монарх≥чних ф≥лософ≥в пише: Д≤нод≥ ¤ думаю (не кажу Дмр≥юУ, а обТЇктивно передбачаю), що ¤кийсь московський цар Ц може в недалекому майбутньому Ц стане на чол≥ соц≥ал≥стичного руху ≥ орган≥зуЇ його так, ¤к орган≥зував христи¤нство римський цезар  ост¤нтин. ≤ ¤ думаю, що ћосковщина маЇ стати на чол≥ новоњ сх≥дноњ держави; маЇ дати св≥тов≥ нову, словТ¤нсько-сх≥дну культуру, ¤кою зам≥нить занепадаючу культуру романо-германськоњ ™вропи. —в≥т невдовз≥ мусить облишити буржуазну культуру. ≤ новий ≥деал людства вийде, безперечно, з ћосковщини, бо ж московський народ не маЇ буржуазних забобон≥вУ⁶⁷². ќтож, м≥льйонер —. ћорозов ≥ утримував своњм коштом аж до 1917 року на остров≥  апр≥ школу соц≥ал≥стичних пропов≥дник≥в.

Ѕлизький при¤тель Ћен≥на писав про нього: Д” ¬. Ћен≥на немаЇ н≥чог≥с≥нько ≥нтернац≥онального. Ќавпаки, в≥н Ї постаттю суто нац≥ональною, московською, дитиною московського духовного житт¤. ј воно, ¤к в≥домо, було ≥ Ї запереченн¤м усього Ївропейського. ≤ ¬. Ћен≥н пов≥в свою парт≥ю московським нац≥ональним ≥сторичним шл¤хом. ≤ не  . ћаркс, а ћ. „ернишевський, —. ЌЇчаЇв, ћ. Ѕакун≥н були його вчител¤ми. ¬. Ћен≥н, прочитавши √. √егел¤, н≥чого не зрозум≥в. —вою ж д≥алектику в≥н змавпував з≥ спростаченоњ „ернишевським д≥алектики √. √егел¤. “ак само ¬. Ћен≥н не знав ≥ ≤.  анта, а д≥знавс¤ дещо про його ф≥лософ≥ю з жалюг≥дно спартачених уривк≥в у переказ≥ ћ. „ернишевськогоУ⁶⁷³. « ним у згод≥ ≥ √. ѕлеханов: Д¬. Ћен≥н Ц горлопан до мозку к≥сток. …ого тактика Ц це тактика ћ. Ѕакун≥на та —. ЌЇчаЇва. ≤дею профес≥йних революц≥онер≥в в≥н позичив у ћ. Ѕакун≥на. —воЇ доктринерське чаклунство позичив у  . ћаркса. ј оперт¤ своЇњ сили знайшов у п≥в≥нтел≥гент≥в. “е, що у Ѕакун≥на та ЌЇчаЇва було лише зародком, достигло ≥ дало великий урожай у Ћен≥на. ÷ей урожай передбачав ‘. ƒостоЇвський у своЇму роман≥ ДЅЇсиУ ≥ тод≥ назвав його Дш≥гальовщиноюУ, в≥д ≥мен≥ геро¤ Ў≥гальова, духовноњ дитини ћ. Ѕакун≥на, —. ЌЇчаЇваУ. «д≥йснен≥ п≥сл¤ 1917 року ≥дењ соц≥ал≥зац≥њ земл≥, одержавленн¤ п≥дприЇмств, в≥д≥бранн¤ майна у буржуаз≥њ, централ≥зована та на в≥йськовий лад здисципл≥нована парт≥¤, чека, Ќ ¬ƒ ≥ под≥бн≥ ≥дењ проголосили московськ≥ революц≥онери ще 1862 року у своњй книжц≥ Дћолода¤ –осси¤У.

ћосковський л≥берал, перел¤каний неспод≥ваним поворотом революц≥њ в жовтн≥ 1917 року, попереджав ™вропу: Дћосковська революц≥¤ чи пак хаос небезпечн≥ не лише ћосковщин≥, але й ™вроп≥. “е, що коњтьс¤ на наш≥й земл≥, Ї значно жахлив≥ше, н≥ж ви, Ївропейц≥, думаЇте. ” нас величезна пожежа. ј чому ви, Ївропейц≥, в≥рите, що вона не перекинетьс¤ ≥ на вашу хату? јдже московська революц≥¤ Ц св≥това. ј св≥това, за своЇю природою, Ї агресивна, ≥ вона не зупинитьс¤ на кордонах московськоњ ≥мпер≥њ. Ќе зупинитьс¤, бо не може зупинитис¤. Ќе може, бо московська революц≥¤ Ц це та сам≥с≥нька престара ћосковщина з њњ споконв≥чним хаосом ≥ агресивн≥стю. ≤ тим-то справжн≥й зм≥ст, мета московськоњ революц≥њ Ц це знищити свого найнебезпечн≥шого ворога Ц Ївропейський лад, доки в≥н не знищив московський хаос. як же ћосковщина може в≥дмовитис¤ в≥д ц≥Їњ своЇњ найпалк≥шоњ мр≥њ?.. ™вропейськ≥ державн≥ муж≥ можуть в≥рити у вс≥л¤к≥ Ћ≥ги Ќац≥й та в≥чний св≥товий мир, але ¤кщо не хочуть загибел≥ своњх держав, не см≥ють н≥ на хвилину забувати про в≥йну, що њњ несе св≥това московська революц≥¤. ¬ т≥й бо в≥йн≥ йдетьс¤ не про м≥льйони людських жертв чи на м≥ль¤рди знищеного майна. ¬ т≥й в≥йн≥ стане руба питанн¤: бути чи не бути Ївропейськ≥й культур≥. ўоб це бачити тепер, не треба бути таким пророком, ¤к, наприклад, ƒ. ћережковський, ¤кий ще 1907 року в≥щував под≥њ 1917 ≥ подальших рок≥в. ўоб побачити те, про що ¤ тут кажу, треба бути лише зр¤чим. ј надходить одне з двох: або московський ≥сторичний ’аос рушить на ™вропу (власне вже вирушив) ≥ змете з земл≥ Ївропейську культуру, або ™вропа, щоб не загинути сама, рушить на ћосковщину ≥ загасить пожежу доки не зап≥зно. “ретього шл¤ху немаЇ, бо з ’аосом неможливе примиренн¤, неможлива жодна угодаУ⁶⁷⁴. ќ. —алтиков ще в 1922 р. закликав ™вропу знищити рад¤нську владу. ћоже не бачив, що вона питомо московська, нац≥ональна, ≥мперська? Ќ≥, бачив. јле зрозум≥в, що вс≥ ц≥ ДперемогиУ ск≥нчатьс¤ розвалом —–—–, поверненн¤м ћосковщини до стану XVI ст. ÷ей московський патр≥от хот≥в р¤тувати ≥мпер≥ю Ївропейськими руками.

« такою ж метою ≥нш≥ московськ≥ патр≥оти попереджали, що св≥тогл¤д москвина надто прим≥тивний, прост≥ше кажучи Ц дикунський. ћосквин не вм≥Ї думати, в≥н лише в≥рить у своњ догми, на ¤ких засноване все його житт¤. ћораль, етика, естетика москвина протилежн≥ христи¤нським, Ївропейським. ћосквин Ц жорстокий, нещадний до переможених, до слабших за себе. Дћосква слезам не веритУ. ћосквин ототожнюЇ свободу з безкарн≥стю, розпустою, безладом. ¬≥н у¤вл¤Ї њњ ¤к право безкарно вбивати, грабувати, а тому й обожнюЇ деспотичну владу: колись цар¤, тепер диктатора. ¬с≥ розрухи в ћосковщин≥ завжди супроводжувалис¤ вбивствами, грабунком ≥ дуже часто к≥нчалис¤ тим, що ворохобники прост¤гали руки влад≥: Д¬¤жите мен¤У. –озбишака Ц ≥деал московськоњ вол≥, а ≤ван IV Ц ≥деал московськоњ влади. ћосквин не тужить за свободою, а в≥льне друковане ≥ мовлене слово в ™вроп≥, висловленн¤ протилежних думок прикро вражаЇ москвина, в≥н ставитьс¤ до них ворожо, ¤к ≥ до права роб≥тник≥в страйкувати. ћосквини, ¤к≥ њздили у XVIIЦXIX стол≥тт¤х до ™вропи, вважали Ївропейську волю божев≥лл¤м ≥ непохитно в≥рили, що Ївропейськ≥ держави ось-ось розвал¤тьс¤. ¬ ’’ ст. московський ≥нженер в —–—– (роб≥тничого походженн¤), здивований правом Ївропейських роб≥тник≥в страйкувати, казав: Дћи перегнали м≥льйони роб≥тник≥в через вТ¤зниц≥ та сиб≥рську каторгу, щоби навчити њх працюватиУ.

Дяк до 1917 року, так ≥ п≥сл¤ нього московська ≥нтел≥генц≥¤ не визнавала принципово особистоњ ≥н≥ц≥ативи, а до ви¤вленоњ немосквином ставилас¤ не лише п≥дозр≥ло, а й ворожо. ћосквин визнаЇ ≥ розум≥Ї лише примус, загрозу кари. “ак це в —–—– не тому, що б≥льшовики винищили стару л≥беральну ≥нтел≥генц≥ю, а тому, що нова, рад¤нська (¤к ≥ стара, царська) ≥нтел≥генц≥¤ насамперед щиро московська, породжена московським ≥сторичним ірунтом. ћарксистська ж балаканина московськоњ ≥нтел≥генц≥њ в —–—– Ц це лише тимчасова данина мод≥; лише зовн≥шн¤ тоненька пл≥вка червоноњ фарби на дуже грубому ≥сторичному шар≥ московськоњ нац≥ональноњ духовност≥У⁶⁷⁵. ƒо цього висновку прийшов ≥ ћ. Ѕерд¤Їв: Д¬с¤ ≥стор≥¤ московськоњ ≥нтел≥генц≥њ Ц це власне приготуванн¤ до комун≥стичного ладу. ¬≥дом≥ ознаки комун≥зму: спрага за сусп≥льною справедлив≥стю, визнанн¤ роб≥тничого класу за альфу ≥ омегу людства, ненависть до кап≥тал≥стичного ладу ≥ буржуаз≥њ, вороже ставленн¤ до культурноњ ел≥ти, запереченн¤ духу ≥ духовноњ творчост≥, сектантська нетерпим≥сть, м≥стичне, рел≥г≥йне сприйманн¤ матер≥ал≥стичних догм ≥ т. п. ¬с≥ ц≥ комун≥стичн≥ ознаки завжди мала московська радикальна ≥нтел≥генц≥¤... ≤дењ московських народник≥в ви¤вилис¤ в житт≥ ≥люз≥¤ми. ≤де¤ особистих прав, ≥де¤ пост≥йних реформ, ≥де¤ еволюц≥йного прогресу сусп≥льства, ≥де¤ парламентарського шл¤ху до пол≥пшенн¤ дол≥ роб≥тництва Ц вс≥ ц≥ суто Ївропейськ≥ ≥дењ не сприйн¤лис¤ в ћосковщин≥. ѕеремогли в ћосковщин≥ ≥дењ комун≥стичн≥, що њх ми щойно навели. ѕеремогли, бо ж вони були традиц≥йними ≥де¤ми ≥ московськоњ ≥нтел≥генц≥њ ≥ московського народу. Ѕожок московськоњ демократичноњ ≥нтел≥генц≥њ ¬. ЅЇл≥нський пропов≥дував деспот≥ю ≥ примусов≥сть. ¬≥н говорив, що народ такий нерозумний, що його треба силом≥ць т¤гнути до його ж щаст¤. ¬≥н з≥знаЇтьс¤, що ¤кби був царем, то був би деспотом заради справедливост≥... –озум ≥ душа москвина легко переход¤ть в≥д одн≥Їњ крайност≥ до протилежноњ. ќбидв≥ завжди ортодоксальн≥ ≥ не визнають н≥¤коњ середини. ÷арська теократична ћосковщина не в≥д≥йшла ще в ≥стор≥ю, а т≥льки зм≥нила назву на пролетарську ≥ теж теократичну. ÷арська самодержавна ≥мпер≥¤ мала своњ ≥деолог≥чн≥ корен≥ у православн≥й в≥р≥ свого народу. ¬≥р≥, що визнавала ту ≥мпер≥ю за св¤щенне царство, за теократ≥ю. ѕролетарська ≥мпер≥¤ маЇ своњ ≥деолог≥чн≥ корен≥ також у в≥р≥ свого народу. ¬≥р≥, що визнаЇ пролетарську ≥мпер≥ю за св¤щенне царство, за соц≥ал≥стичну теократ≥ю... ÷арська ћосковщина сто¤ла на православному ортодоксальному св≥тогл¤д≥ ≥ вимагала в≥д п≥дданих, щоб вони визнавали його сл≥по, без жодних застережень. ѕролетарська ћосковщина стоњть на соц≥ал≥стичному ортодоксальному св≥тогл¤д≥ ≥ ще з б≥льшим примусом вимагаЇ в≥д п≥дданних визнавати його нав≥ть ентуз≥астично. —в¤щенне ж царство не може бути чимось ≥ншим, ¤к деспот≥Їю св≥тогл¤ду, не може бути неортодоксальним, ≥ тому воно завжди винищуЇ ДЇретик≥вУ. Дѕравов≥рнеУ сектантство, а з нього ≥ деспот≥¤ св≥тогл¤ду та нищенн¤ ДЇретик≥вУ Ц все це було ≥деолог≥чною основою ћосковщини в≥д ’≤ ст. по сьогодн≥шн≥й день. ƒуховн≥ основи царату ≥ б≥льшовизму Ц ц≥лковито тотожн≥... ѕеремога б≥льшовик≥в у ћосковщин≥ не випадкова. Ѕ≥льшовизм Ц ¤вище глибоко внутр≥шнЇ, московське, нац≥ональне. ÷е витв≥р московського нац≥онального духу, витв≥р душ≥ москвина. Ѕ≥льшовизм Ї лише зовн≥шн≥м ви¤вом всього того, що нуртуЇ в душ≥ кожного з нас, москвин≥в. Ѕ≥льшовизм Ц це природний синтез ≤вана IV з  . ћарксом. Ѕ≥льшовизм Ї трет≥м ви¤вом московського загарбництва. ƒругим була ≥мпер≥¤ ѕетра ≤. ѕершим Ц московське царство ≤вана IV. Ѕ≥льшовизм Ї неминучим етапом ≥стор≥њ московського народуУ⁶⁷⁶.

ѕеремогу ¬. Ћен≥на над ќ.  еренським москвини (≥ наш≥ нев≥гласи) по¤снюють демагог≥Їю Ћен≥на, що проголосив гасла: Д√еть в≥йну!У, Д√рабуй награбоване!У, Д¬≥йна палацам, мир халупам!У тощо. јле чому саме так≥ гасла ≥ саме москвини п≥дхопили ≥ п≥шли за ними? ”крањнц≥ мали багато причин п≥ти за гаслом Д√еть в≥йну!У, але нав≥ть московськ≥ ≥сторики визнають той факт, що украњнц≥ кидали 1917Ц1918 рр. фронт останн≥ми ≥ лише за наказом украњнськоњ влади. √асло Д√рабуй награбоване!У мало впливало на украњнц≥в. Ќа справжню причину перемоги Ћен≥на кидаЇ св≥тло один з розумн≥ших москвин≥в: Дѕод≥бн≥сть революц≥њ 1917 р. до кризи 1616 р. в≥дома аж до др≥бниць. «овн≥шн¤ в≥йна, династична криза, господарча криза, сел¤нськ≥ повстанн¤ ≥ спаленн¤ маЇтк≥в, голод у м≥стах, широко розповсюджений розб≥й, душогубство, парт≥йна деспот≥¤, нездарн≥сть пров≥дник≥в, демагог≥¤, розперезан≥сть м≥ськоњ черн≥ ≥ подур≥лого сел¤нства Ц все це, вс¤ ц¤ агон≥¤ 1917Ц1918 рок≥в Ї достеменною фотограф≥Їю ћосковщини 1606Ц1612 рок≥в. ≤ д≥юч≥ сили, ≥ мета, ≥ нав≥ть головн≥ гасла були приблизно т≥ сам≥ ≥ тод≥, й тепер... як тод≥, так ≥ тепер криза спочатку була династичною, але дуже скоро обернулас¤ на пол≥тичну. як тод≥, так ≥ тепер кризу започаткували вищ≥ кола сусп≥льства, але вона дуже швидко поширилас¤ та захопила весь народ. як тепер, так ≥ тод≥ народний рух був не лише проти багатих, землевласник≥в, але й проти вс≥л¤кого громадського ладу. ’оч тод≥ (¤к ≥ тепер) той рух не мав н≥чого сп≥льного з Ївропейським соц≥ал≥змом, проте ≥ в 1606Ц12 роках проголошували ≥деолог≥ю соц≥ал≥зму, пристосовану до розум≥нн¤ дикоњ московськоњ юрби. ќднобока ≥ пласка ≥деолог≥¤ тод≥шнього Дб≥льшовикаУ ≤вана Ѕолотн≥кова н≥чим не в≥др≥зн¤лас¤ в≥д ≥деолог≥њ Древолюц≥йноњ демократ≥њУ 1917 року. “ак само й серед д≥¤ч≥в 1606Ц12 рок≥в можна знайти представник≥в ус≥х парт≥й 1917 року. “од≥ була ≥ розгромлена Дправа парт≥¤У (ѕ. Ћ¤пунов), ≥ Дсоц≥ал≥стиУ (≤. Ѕолотн≥ков), ≥ тод≥шн≥й ќ.  еренський (‘. јндронов)... ÷¤ под≥бн≥сть стаЇ ще наочн≥шою ≥ безсумн≥вною, ¤кщо пригадаЇмо, що 1606 року був такий самий вибух нац≥ональноњ стих≥њ у немосковських народ≥в, ¤к ≥ в 1917 роц≥. “ак! Ќаш старий, споконв≥чний б≥льшовизм Ї в кожного з нас, москвин≥в. Ћен≥н лише використав цю нашу суто московську стих≥юУ⁶⁷⁷.

ўо ж сталос¤ 1917 року? ≤нший розумний москвин в≥дпов≥даЇ: ДЌ≥¤коњ революц≥њ не було в ћосковщин≥ 1917 року. Ѕо ж революц≥¤ Ц це насильницька ≥ швидка зм≥на старого зм≥сту на новий зм≥ст. «м≥на самих лише форм (хоча й ¤ка швидка) Ї лише прискоренн¤м еволюц≥њ. “епер у ћосковщин≥ ≥ загарбаних нею крањнах бачимо фотограф≥чно докладний образ час≥в ≤вана IV, ћиколи ≤ в ус≥х без вин¤тку царинах житт¤. ўо ж сталос¤ 1917 року?.. ѕерше. ќслабла державна влада, ≥ московський народ своњм непомильним нац≥ональним ≥нстинктом в≥дчув у тому ослабленн≥ загрозу ≥снуванню ≥мпер≥њ. “ому в≥н ≥ вчинив такий самий заколот, ¤к ≥ п≥д час  римськоњ чи японськоњ програних в≥йн. ћосковський народ ≥нстинктивно в≥дчув св≥й пор¤тунок насамперед у тверд≥й влад≥... ƒруге. “ак само ≥нстинктивно московський народ учинив заколот проти ф≥з≥олог≥чно чужого йому духу ™вропи, що п≥сл¤ 1905 року хоч ≥ дуже слабенькими струмочками, проте почав прот≥кати до ≥мпер≥њ. ћосквин п≥дсв≥домо в≥дчув у тому Ївропейському струмочку свого найнебезпечн≥шого ворога ≥ з жахливим посп≥хом замурував ус≥ б≥льш≥ чи менш≥ д≥рочки у Дв≥кн≥ в ™вропуУ. Ќе деревТ¤на, а зал≥зобетонна зав≥са опустилас¤У⁶⁷⁸. ƒ. ћережковський в≥щував ще 1907 року прих≥д б≥льшовизму ≥ помиливс¤ лише на к≥лька рок≥в. “ак само ћ. Ѕерд¤Їв 1907 року писав, що б≥льшовицька парт≥¤ за своЇю ≥деолог≥Їю стоњть найближче за ≥нш≥ парт≥њ до ≥деолог≥њ, св≥тогл¤ду московського народу. “ому в майбутн≥й революц≥њ б≥льшовицька парт≥¤ переможе вс≥ ≥нш≥ парт≥њ, бо њњ п≥дтримаЇ весь московський народ⁶⁷⁹. ѕод≥бний погл¤д под≥л¤ють ≥нш≥ автори: ДЌаш≥ московськ≥ лицем≥ри кажуть, що московський народ невинний, не в≥дпов≥даЇ за б≥льшовизм, бо, мовл¤в, комун≥зм Ц це Ївропейська бактер≥¤, що њњ занесли до ћосковщини чужинц≥ ≥ нею заразили добрий, богобо¤зливий московський народ. ’ай т≥ лицем≥ри доведуть, що молоко не скисаЇ, коли до нього потрапить бактер≥¤.  оли та сама кислотна бактер≥¤ потрапить у воду, то вода не скисаЇ. „и ж не писав у минулому стол≥тт≥ французький ≥сторик ∆. ћ≥шле, що Досновою житт¤ московського народу Ї комун≥зм, що ви¤вл¤Їтьс¤ в общин≥У. ≤ чи не в≥дпов≥дав йому ќ. √ерцен: Д¬ас, Ївропейц≥в, стримують ваш≥ приватно-власницьк≥ забобони, а ми, москвини, тих забобон≥в не маЇмоУ⁶⁸⁰.

Д“ак! ћи, москвини, несемо всю в≥дпов≥дальн≥сть за б≥льшовизм. ћи сам≥ покликали його до житт¤. ¬≥н зродивс¤ на наш≥й московськ≥й земл≥. ¬≥н Ї щиро московське нац≥ональне ¤вище ≥ то дуже старого походженн¤. —поконв≥чний, престарий, в≥н сидить усередин≥ кожного з нас, москвин≥в. “ому в≥н ≥ прин≥с перемогу ¬. Ћен≥ну в 1917 роц≥ ≥ п≥дтримуЇ рад¤нську владу дос≥. ¬. Ћен≥н лише використав реально цей наш р≥дненький б≥льшовизм у кожному з нас. Ѕ≥льшовизм Ц це остаточне, ≥сторично лог≥чне завершенн¤ будови московськоњ державност≥. «авершенн¤ псих≥чне ≥ лог≥чнеУ⁶⁸¹.

« ним погоджуЇтьс¤ ≥ професор √. ‘едотов: Дƒо б≥льшовицькоњ парт≥њ вступили щоправда ≥ немосквини, але њх було значно менше, н≥ж москвин≥в.  азати, що б≥льшовизм н≥би не маЇ н≥чого сп≥льного з московським народом Ц це казати неправду. Ѕ≥льшовики захопили державну владу в ћосковщин≥ дуже легко, без н≥¤кого спротиву, але в ус≥х немосковських окрањнах вибухла запекла в≥йна проти б≥льшовизму ≥ б≥льшовик≥в. ќтже, було щось таке в духовност≥ москвин≥в, що захоплювалос¤ б≥льшовизмом. •рунт б≥льшовизму в ћосковщин≥ п≥дготували: ≥сторичне ф≥зичне ≥ духовне рабство, община ≥ самодержавство цар≥в. ћосковський б≥льшовизм Ї природним витвором ≥сторичного житт¤ московського народу. ¬итвором щиро московським, нац≥ональним. ј накидаЇ ћосковщина св≥тов≥ комун≥зм, керуючись лише своњми державними ≥нтересамиУ⁶⁸². Д‘. ƒостоЇвський Ц пророк московськоњ революц≥њ ≥ б≥льшовизму в найповн≥шому розум≥нн≥ цього слова. –еволюц≥¤ 1917 року Ц достеменно така, ¤кою в≥н њњ пророкував. ƒес¤тки рок≥в перед 1917 роком в≥н показав нам, ¤к на долон≥, њњ ≥дейн≥ основи, њњ внутр≥шню лог≥ку, њњ зовн≥шн≥й образ. …ого ДЅЇсиУ Ц це роман не про на¤вне, а про прийдешнЇ. ” московському житт≥ 1860Ц1970-х рок≥в не було ще н≥ —таврог≥на, н≥  ирилова, н≥ Ўатова, н≥ ѕ. ¬ерховенського, н≥ Ў≥гальова. ÷≥ люди зТ¤вилис¤ п≥зн≥ше. ‘. ƒостоЇвський в≥дкрив нам тод≥ ще приховану, глибинну основу б≥льшовизмуУ⁶⁸³. ѕро те, що Ц б≥льшовизм Ї законною дитиною московськоњ духовност≥ ≥ житт¤, писали ¬. Ѕрюсов, ћ.  люЇв, «. √≥пп≥ус. Ќеминуч≥сть його приходу в≥щували ‘. “ютчев⁶⁸⁴, ћ. ЋЇрмонтов, ћ. —алтиков-ўедр≥н⁶⁸⁵,  . ЋЇонтьЇв, ƒ. ћережковський, ќ. —алтиков, ќ. Ѕлок⁶⁸⁶, ‘. ƒостоЇвський⁶⁸⁷ та ≥нш≥. ћосковський м≥н≥стр ƒ. “олстой писав ще 1875 року: Д ожне намаганн¤ запровадити в московськ≥й ≥мпер≥њ Ївропейськ≥ парламентськ≥ форми влади приречене заздалег≥ть на невдачу. якщо скинуть самодержавну, деспотичну царську владу, то на њњ м≥сце автоматично прийде значно деспотичн≥ша Ц комун≥стична, за вченн¤м  . ћаркса, чию теор≥ю ¤ вивчив дуже уважноУ⁶⁸⁸. ƒ. “олстой знав духовн≥сть та св≥тогл¤д москвина краще, н≥ж л≥берал ѕ. ћ≥люков та соц≥ал≥ст ќ.  еренський, ¤к≥ спробували 1905 та 1917 рок≥в накинути московщин≥ саме от≥ Ївропейськ≥ парламентськ≥ форми: москвини вигнали обидвох за кордон, а посадили на трон нового цар¤ Ћен≥на, ¤к ≥ в≥щував ƒ. “олстой. Ќа знанн≥ душ≥ москвин≥в ірунтувалас¤ ≥ впевнен≥сть попередник≥в б≥льшовизму: Д’оч московський народ темний, але в≥н розум≥Ї ≥ ц≥нить високо общинн≥ засади, зокрема засаду громадськоњ власност≥ на землю. ќтже, в≥н Ї комун≥стом традиц≥йно й ≥нстинктивно. “ому наш московський народ, не дивл¤чись на свою некультурн≥сть, стоњть ближче до соц≥ал≥зму, н≥ж культурн≥ Ївропейськ≥ народиУ⁶⁸⁹.

ћосковськ≥ ем≥гранти-антикомун≥сти теж добре розум≥ють справжню природу комун≥ст≥в: Дѕол≥тичний ≥ сусп≥льний лад у —–—– Ї таким, що служити нац≥ональн≥й ћосковщин≥ мають можлив≥сть лише члени  ѕ–—, енкаведисти, комсомольц≥. ¬ њхн≥х руках ус¤ влада. ≤ вони справд≥ служать не ≤≤≤ ≤нтернац≥оналу, а ћоскв≥-≤≤≤ –имов≥. ≤ ми, московськ≥ антикомун≥сти, були би зрадниками своЇњ батьк≥вщини, ¤кби знищуючи рад¤нську владу, вбивали тих фактичних московських патр≥от≥в з пТ¤тикутною з≥ркою на чол≥. Ќе див≥мос¤ на ту чорт≥вську з≥рку. ƒив≥мос¤ на б≥ограф≥њ тих поз≥рчених людей ≥ оц≥нюймо њх за њхн≥ми заслугами перед ћосковщиною. ј њхн≥ заслуги велик≥. —аме вони, а не хтось ≥нший, вр¤тував нашу ≥мпер≥ю в≥д розвалу. ўоб≥льше! —аме вони п≥днесли ћосковщину в м≥жнародному житт≥ на найвищу височ≥нь за всю нашу ≥стор≥юУ⁶⁹⁰. ≤ в ≥ншому ем≥грантському виданн≥: Д оли впаде рад¤нська влада, ми не см≥Їмо вважати за злочин колишнЇ членство в  ѕ–— чи нав≥ть службу в Ќ ¬ƒ. ћи також не см≥Їмо давати жодних прив≥лењв тим, хто сид≥в у рад¤нських вТ¤зниц¤х ≥ таборах чи взагал≥ були гноблен≥ рад¤нською владою. ¬с≥ права, посади, в≥дзнаки, нагороди тощо, що њх здобули люди за рад¤нськоњ влади, мус¤ть мати правочинн≥сть ≥ п≥сл¤ рад¤нськоњ владиУ⁶⁹¹.

¬ —–—– вихвал¤ють ≥ прославл¤ють ѕетра ≤. “а окрем≥ письменники, використовуючи московськ≥ державн≥ арх≥ви, описали ѕетра таким, ¤ким в≥н насправд≥ був. Ѕ. ѕ≥льн¤к писав, що ѕетро Ц людина ц≥лковито ненормальна: сиф≥л≥тичний, повс¤кчас пТ¤ний, з дикими нападами Дтоски и буйстваУ. ¬≥н не мав н≥¤кого почутт¤ в≥дпов≥дальност≥. ÷≥лковито не розум≥в н≥ лог≥ки ≥стор≥њ, н≥ ф≥з≥олог≥њ народного житт¤. Ѕув жалюг≥дно малописьменний ≥ книжок не любив ≥ не читав (те саме писав ≥сторик ¬.  лючевський). ћан≥¤к. Ѕо¤гуз. «дитин≥лий дикун, що все своЇ житт¤ бавивс¤ в ДсолдатикиУ, паради, корабл≥, в≥йни, бенкети, за ≥деал повед≥нки вважав пТ¤н≥ звички голландського матроса та солдатськоњ казарми... Ќайбрудн≥ший цин≥к, заперечував не лише все гарне, красиве в людин≥, а й заперечував саму люд¤н≥сть. ÷≥нував житт¤ людини не б≥льше, ¤к житт¤ блощиц≥.  оли йшов повз ¤кесь буд≥вництво, а роб≥тники кидали роботу, щоб йому уклонитис¤, то в≥н своЇю ДдубинкойУ убивав њх на м≥сц≥, мовл¤в, щоб не марнували час на поклони.  оли ж навчен≥ таким досв≥дом роб≥тники не кидали роботи ≥ не клан¤лис¤ йому, то вбивав њх за те, що, мовл¤в, не шанують свого цар¤. ¬ Ћейденському ун≥верситет≥ в≥н з своњм почтом дививс¤, ¤к студенти розтинали труп. ѕобачивши огиду на обличч¤х свого почту, наказав всьому почтов≥ гризти зубами мертв¤ка. « ж≥нкою фельдмаршала ѕ. –ум¤нцева пов≥вс¤ прилюдно так, що не можна висловити в книжц≥... Ќ≥¤кою мораллю не стримуваний, розпуствував прилюдно. —иф≥л≥тичний, одруживс¤ ≥з знаною вс≥м пов≥Їю, коханкою кн. ћеншикова. ¬елике, смердюче, на тонких ногах т≥ло згноњли пранц≥. Ѕабське обличч¤, обвисл≥ щелепи, пТ¤н≥, дик≥, божев≥льн≥ оч≥. Ќе любив м≥н¤ти б≥лизну, носив брудну, смердючу тижн¤ми. ¬елике т≥ло на тоненьких н≥жках, з маленькою головою нагадувало брудне опудало. ќбличч¤ повс¤кчас смикалос¤, кривилос¤. ƒуже бо¤вс¤ високоњ стел≥ ≥ тому в своЇму каб≥нет≥ тримав нат¤гнуте полотно трохи вище за свою голову. Ќав≥ть на московську м≥ру був нелюдською потворою морально, духовно ≥ ф≥зичноУ⁶⁹². “аким був, за словами москвин≥в, њхн¤ нац≥ональна горд≥сть, Двеликий преобразовательУ ≥ перший ≥мператор народу, що маЇ Двир≥шувати про шл¤хи ™вропи ≥ завершити розвиток людства, встановити справедлив≥сть у всьому св≥т≥У (ћ. ѕогод≥н). ћаЇ Ддати св≥тов≥ нов≥ ≥деали людства, нову культуруУ ( . ЋЇонтьЇв). ћаЇ Ддати св≥тов≥ нову рел≥г≥юУ (ќ. ’ом¤ков). ћаЇ Др¤тувати св≥т в≥д хаосуУ (ѕ. „аадаЇв). ћаЇ Двизволити роб≥тництво всього св≥ту в≥д визиску, лиха, злидн≥в, нещастьУ (¬. Ћен≥н). ћаЇ Дкерувати поступом новоњ культури нового сусп≥льстваУ (ћ. Ѕухар≥н). Дћосква-≤≤≤ –им, а четвертому не быватьУ (‘≥лофей). Дћосква всему свету головаУ (јввакум). Дћосква Ц столиц¤ св≥тового пролетар≥атуУ (—. ™сЇн≥н). Д√ен≥й московського народу оберне в≥чн≥ льодовики на троп≥чн≥ сади з пальм та кв≥т≥в, заселить ћ≥с¤цьУ (ћ. ’рущов).

≤ все це зробить народ, ¤кий водночас Дне дав св≥тов≥ н≥чог≥с≥нько, жодноњ ≥дењ до скарбниц≥ людських ≥дей, н≥чого не зробив задл¤ добра людства; н≥чим не допом≥г поступов≥ людстваУ (ѕ. „аадаЇв). ДЌарод дикун≥в та виродк≥в людськихУ (ќ. √ерцен). ДЌе народ, а пекельна потвораУ (¬. –озанов). ДЌарод, ¤кий блукаЇ по ™вроп≥ ≥ шукаЇ, що можна зруйнувати, знищити лише заради розвагиУ (‘. ƒостоЇвський). ДЌарод, ¤кий, ¤кби й проваливс¤ скр≥зь землю, то н≥чог≥с≥нько у св≥т≥, н≥ найменшого цв¤шка не захиталос¤ бУ (≤. “ургенЇв). Ќарод, що Д»гом рабства клейменный, безбожной лести, лжи тлетворной и лени мертвой и позорной, и вс¤кой мерзости полныйУ (ќ. ’ом¤ков). Ќарод Дбайдужий до найменшого обовТ¤зку, до найменшоњ справедливост≥, до найменшоњ правди, народ, що ц≥лковито не визнаЇ звичайн≥с≥нькоњ людськоњ г≥дност≥, що ц≥лковито не визнаЇ н≥ в≥льноњ людини, н≥ в≥льноњ думкиУ (ќ. ѕушк≥н). ДЌарод волоцюг ≥ злод≥њвУ (—. –ождественський). Д—атанинський народУ («. √≥пп≥ус). ДЌайбездарн≥ший народ, без нат¤ку на творч≥стьУ (√. ”спенський). ДЌе народ, а худоба, хам, дика орда душегуб≥в, злод≥њвУ (ћ. Ѕулгаков). Ќарод, що Дненавидить волю, обожнюЇ рабство, любить ланцюги на своњх руках ≥ ногах, любить своњх кривавих деспот≥в, не в≥дчуваЇ н≥¤коњ краси, брудний ф≥зично ≥ морально, стол≥тт¤ми живе у темр¤в≥, ДмракобесииУ ≥ пальцем не поворухнув до чогось людського, але готовий повс¤кчас поневолювати, гнобити вс≥х ≥ все, весь св≥т. ÷е не народ, а ≥сторичне прокл¤тт¤ людстваУ (¬. Ўмельов). Ќарод, що Ддос≥ не показав, що в≥н може жити по-людськи, отже, не маЇ права жити серед цив≥л≥зованих народ≥вУ (—. ¬олконський).

ќтже, чи сам≥ ж москвини не дають в≥дпов≥дь на московське самовихвал¤нн¤ в≥д ‘≥лофЇ¤ XVI ст. до ћикити ’’ ст.? ј пров≥дна верства цього народу, ел≥та нац≥њ? ѕерший московський письменник, що одержав Ќобел≥вську нагороду, пише: Дўодо духовност≥, морал≥ та ≥нтелекту, то московське осв≥чене сусп≥льство Ц це зборище руйн≥вник≥в, блюзн≥р≥в, духовних волоцюг, розумових шахрањв, моральних розпусник≥в, безсоромних брехун≥в, простацьких хвальк≥в ≥ дикун≥в, дикун≥в ≥ дикун≥в. јле вс≥ вони Ц зарозум≥л≥ аж до посм≥ховиська. ƒо цього, вибачайте, Дсусп≥льстваУ належать також ≥ моральн≥ та розумов≥, сиф≥л≥тичн≥ пришелепи, бевз≥, виродки, нап≥вбожев≥льн≥, ≥стерики, цин≥чн≥ моральн≥ ≥ ф≥зичн≥ пов≥њ обох статей. ≤ ось це гидке, макабристичне болото маЇмо ми, москвини, за свою духовну, культурну ≥ розумову ел≥ту, за передовий авангард новоњ ћосковщини. “ьфу!У⁶⁹³. –ан≥ше за нього писалос¤: Дќх, ¤к т¤жко жити в ћосковщин≥, в цьому смердючому середовищ≥ ф≥зичного ≥ морального бруду, п≥длоти, брехн≥, крут≥йства, злод≥йства хл≥босольних хабарник≥в, гостинних шахрањв, добр¤чих падлюк, побожних розпусник≥в. „ого ж можна спод≥ватись в≥д народу, ¤кий створив ≥ втримуЇ такий сусп≥льний лад, що в ньому мусите перейти через болото брехень ≥ п≥длоти, щоби д≥йти до законност≥У⁶⁹⁴. «московщений литвин ¬. —енковський (псевдон≥м барон Ѕ. Ѕрамбеус), що був знаним московським журнал≥стом, писав у ’≤’ ст.: Дћосковська л≥тература Ц н≥кчемна, неориг≥нальна, пласка, простацька, б≥дн≥ша нав≥ть за турецьку щодо сили у¤ви та висоти думки. “а й московська мова Ц жебрацьки вбога: лексика вищих пон¤ть Ц все позичене; мова Ц ¤кась деревТ¤на щодо гнучкост≥ форм. ћова неписьменного украњнського сел¤нина значно багатша за московську л≥тературну ≥ лексикою, ≥ гнучк≥стю, ≥ багатством форм та вираз≥в. Ќечиста сила занесла мене до московськоњ, вибачайте, Дл≥тературиУ⁶⁹⁵. Ѕатько московськоњ л≥тературноњ мови ќ. ѕушк≥н писав: Дќ, как беден, как груб наш русский ¤зыкУ.  н¤зь ¬. ¬¤зЇмський п≥дтверджував: Дƒа, наш русский ¤зык Ц это кафтан чыжолыйУ.  омпозитор ћ. √л≥нка, покидаючи 27 кв≥тн¤ 1856 р. остаточно ћосковщину, на кордон≥ вил≥з з ридвану, плюнув на московську землю ≥ сказав: ДЅодай мен≥ н≥коли б≥льше не бачити ц≥Їњ гидкоњ крањни й њњ людейУ⁶⁹⁶. ƒо своЇњ матер≥ в≥н писав з-за кордону: Д∆ахаюсь самоњ думки повернутис¤ до ћосковщини. ƒ¤кую Ѕогов≥, що вт≥к з ћосковщиниУ⁶⁹⁷. ѕоет, письменник, ф≥лософ, московський нац≥онал≥ст ‘. “ютчЇв так ганив ≥ зневажав москвин≥в, що все своЇ доросле житт¤ прожив у Ќ≥меччин≥ ≥ одруживс¤ дв≥ч≥ з н≥мкен¤ми. ≤ водночас писав: ДЌад величезними руњнами «аходу п≥дноситьс¤, мов св¤тий ковчег, ще б≥льша ћосковщина. ’то посм≥Ї сумн≥ватис¤ в њњ Ѕожественному покликанн≥? ћосква, ѕетербург,  ост¤нтинополь Ц це св¤т≥ м≥ста –осс≥њ. ј њњ меж≥? ћайбутнЇ в≥дкриЇ с≥м мор≥в, с≥м великих р≥к. ¬≥д Ќ≥лу до Ќеви, в≥д ≈льби до ∆овтоњ р≥ки, в≥д ¬олги до ™вфрату, в≥д √ангу до ƒунаю Ц це –ос≥¤. –ос≥¤ в≥чна, ¤к —в. ƒух передбачав ≥ —в. ƒан≥њл пророкувавУ⁶⁹⁸. як це розум≥ти? ѕослухаймо ≥ншого московського нац≥онал≥ста: Дя сам повс¤кчас лаю москвин≥в. я лише те й роблю, що њх лаю. јле чому ж ¤ ненавиджу кожного, хто њх лаЇ також? я нав≥ть ненавиджу тих, хто гидуЇ москвином. ≤ водночас ¤ сам гидую москвином, хоч ¤ сам москвин. ƒивно! Ќе розум≥ю!У⁶⁹⁹.

«апаморочен≥ своњми химерами ≥мпер≥њ в≥д Ќ≥лу до Ќеви ≥ в≥д √ангу до ≈льби, москвини багато чого не розум≥ли, коли т≥ химери розв≥ювалис¤. Ќаведемо хоч ≥ задовгу та показову цитату: ДЌац≥ональне пробудженн¤ ”крањни та њњ пол≥тичний сепаратизм викликали у московськоњ ≥нтел≥генц≥њ щире здивуванн¤. ћи, москвини, н≥¤к не могли зрозум≥ти причин цього насамперед тому, що ми щиро любили ”крањну, њњ землю, њњ п≥сн≥, њњ народ, а любл¤чи, вважали њњ нашою р≥дною. јн≥ т≥н≥ будь-¤коњ чужост≥ до украњнц≥в ми, москвини, н≥коли не в≥дчували. “акож не розум≥ли й тому, що московська ≥нтел≥генц≥¤ не ц≥кавилас¤ ≥стор≥Їю ”крањни, н≥ вс≥м тим, що в≥др≥зн¤ло украњнську культуру в≥д московськоњ. Ѕа, г≥рше! ћи, москвини, дурили себе вигадкою, що, мовл¤в, украњнц≥ боролис¤ проти польського поневоленн¤ лише щоб накласти на себе ¤рмо московського поневоленн¤. ўе г≥рше, московська ≥нтел≥генц≥¤ не визнавала украњнськоњ мови за мову, хоч ус≥ слав≥сти та мовознавц≥ в св≥т≥ Ц разом з московською јкадем≥Їю Ќаук Ц њњ визнавали за самост≥йну ≥ багатющу. ¬≥дродженн¤ великоњ, надзвичайно зд≥бноњ, з старою культурою нац≥њ ми намагалис¤ зупинити жандармськими заборонами та шибениц¤ми. Ќе т¤жко передбачити, що народи —–—– повстануть ≥ в≥докремл¤тьс¤ в≥д ≥мпер≥њ, коли —–—– програЇ в≥йну... ћосковськ≥ патр≥оти мають ус≥ п≥дстави тривожитис¤ майбутн≥м московськоњ ≥мпер≥њ, бо сто¤ть нин≥ перед великим питанн¤м: чи ≥снуватиме вона, чи ћосковщина повернетьс¤ до своњх перед-≥мперських меж? якщо рад¤нська влада зненацька впаде, то негайно вибухнуть повстанн¤ немосковських народ≥в —–—–, щоби в≥д≥рватис¤ в≥д ≥мпер≥њ. ≤ т≥ народи виставл¤ть московському народов≥ своњ рахунки б≥льшовицьких злочин≥в, нищенн¤, грабунку, утиск≥в. ј з ус≥х них найб≥льший рахунок подасть ”крањна. —права ”крањни Ї найповажн≥ша ≥ найт¤жча до розвТ¤занн¤. Ќе матимемо ≥мпер≥њ, не розвТ¤завши справу ”крањни. ј ц¤ справа Ї надзвичайно небезпечна наш≥й ≥мпер≥њ. ћи Ї св≥дками народженн¤ нац≥ональноњ ≥ державницькоњ св≥домост≥ украњнц≥в, власне, народженн¤ новоњ нац≥њ (нав≥ть цей розумний москвин не може сказати Дв≥дродженн¤ староњ нац≥њУ.Ц ѕ. Ў.). ўоправда, вона ще не народилас¤, њњ дол¤ ще непевна, проте вона вже набралас¤ такоњ духовноњ сили, що вже несила н≥кому вбити це немовл¤... ћи, москвини, мусимо працювати щосили, щоб ц¤ украњнська св≥дом≥сть стала украњнською формою московськоњ ≥мперськоњ св≥домост≥. ўоби втримати ДрусскуюУ Їдн≥сть, себто не лише ≥мперсько-державну, а й нац≥онально-духовну, ми, москвини, мусимо не лише визнати, а й пост≥йно в≥дчувати своњми, московськими: не лише кињвськ≥ л≥тописи, але й украњнське барокко, не лише ћ. √огол¤, але й “. Ўевченка, не лише кињвський церковний сп≥в ƒ. Ѕортн¤нського, але й украњнськ≥ народн≥ п≥сн≥. ¬се це маЇмо в≥дчувати р≥дними нам, москвинам, нашими, московськими, а не лише украњнськими. ј завданн¤ прищепити украњнськ≥ нац≥ональн≥ традиц≥њ на велике дерево ДобщерусскойУ культури припадаЇ насамперед тим, хто в≥рний ћосковщин≥ ≥ любить ”крањну... јле разом з цим ћосковщина не може дозволити будь-¤ке приниженн¤ московськоњ культури в межах ≥мпер≥њ. ≤мперськ≥ закони, московська мова мус¤ть бути обовТ¤зковими дл¤ вс≥х в ≥мпер≥њ, без жодного вин¤тку. ћожливо, (?Ц ѕ. Ў.) зможемо мирним способом запровадити м≥сцеве господарське самоуправл≥нн¤. ¬ наш≥й ≥мпер≥њ украњнець не може почувати себе приниженим, зневаженим. Ќавпаки, московська нац≥¤, ¤к≥й волею дол≥ належить культурне пануванн¤ в ≥мпер≥њ, повинна вз¤ти за своњ вс≥ украњнськ≥ нац≥ональн≥ традиц≥њ, ≥сторичн≥ символи з гетьманом ≤. ћазепою разомУ⁷⁰⁰. ¬ цьому пол¤гаЇ розум москвина: не хоче нав≥ть федерац≥њ, а вимагаЇ повного пануванн¤ ћосковщини Ц культурного, господарчого, пол≥тичного. ∆орсток≥ факти змусили його визнати, що Днесила н≥кому вбитиУ ”крањну, ≥ в≥н радить Дзробити московськими украњнськ≥ нац≥ональн≥ традиц≥њУ, щоб украњнська культура стала одною з форм ДобщерусскойУ (московськоњ) культури. ÷≥ його поради зд≥йснюЇ московська Ддемократ≥¤У в —–—– вже п≥встол≥тт¤ Ц безогл¤дно жорстоко, вогнем ≥ мечем, м≥льйонами украњнських смертей. Д™д≥нонЇдЇл≥мЇцУ √. ‘едотов писав це 1930 року. “а героњчна боротьба ќрган≥зац≥њ ”крањнських Ќац≥онал≥ст≥в (ќ”Ќ) ≥ ”крањнськоњ ѕовстанськоњ јрм≥њ (”ѕј) за ”крањнську —амост≥йну ƒержаву в≥дкрили йому оч≥, ≥ вже в 1943-му в≥н писав: Д—еред нац≥онал≥зм≥в, що тепер так дуже набирають сили, особливо траг≥чна Ї дол¤ нац≥онал≥зму московського. ’оч його виправдовують оборонн≥ та справедлив≥ особливост≥ в≥йни, що њњ веде тепер —–—–, проте в≥н Ї нац≥онал≥змом не слабкого, а сильного. ¬≥н боретьс¤ не лише за своЇ визволенн¤, а й намагаЇтьс¤ поневолити ≥нш≥ народи, ¤к≥ сто¤ть поперек його шл¤ху до пануванн¤ над св≥том. ќборонн≥ та завойовницьк≥ мотиви московськоњ пол≥тики повТ¤зан≥ взаЇмно ≥ нерозривно. —вою оборону ћосковщина завжди зак≥нчувала нападом... ј з кожним новим завоюванн¤м будова —–—– стаЇ хистк≥шою, слабшою. ћосквин≥в у —–—– уже менше половини населенн¤. ƒоки москвини давали немосквинам в —–—– ¤кесь культурне самоуправл≥нн¤, доти немосквини погоджувалис¤ на сп≥вжитт¤ з москвинами. “епер же у вТ¤зниц¤х та на каторз≥ б≥льш≥сть вТ¤зн≥в ≥ каторжан Ц немосквини, ¤к≥ опинилис¤ там лише тому, що любили своњ народи ≥ мр≥¤ли про визволенн¤ з московського ¤рма... ћосковський нац≥онал≥зм, що тепер р¤туЇ московську ≥мпер≥ю, може спричинити њњ загибель. “ой день, коли ћосковщина кине своњ полки проти св≥товоњ демократ≥њ, може стати днем повстанн¤ вс≥х пригноблених ћосковщиною народ≥в. ≤ дорого тод≥ заплатить вс¤ московська нац≥¤ за божев≥льн≥ мр≥њ своњх сл≥пих вожд≥вУ⁷⁰¹. ≤ ще: Д¬се чутк≥ше дол≥таЇ до нас гук копит татарських коней на новому  уликовому пол≥ бою. Ќов≥тн≥й „≥нг≥с-хан дедал≥ ¤скрав≥ше вступаЇ до московськоњ ≥стор≥њ. ј поза —–—– учорашн≥ лицар≥ свободи вже готов≥ в≥тати народженн¤ новоњ бат≥жно-московськоњ ≥мпер≥њ. Ќевже ж приклад Ќ≥меччини Ц не загрозлива острога ћосковщин≥? Ќ≥мецька ≥мпер≥¤ загинула тому, що обурила проти себе вс≥ Ївропейськ≥ народи. „и ж не обурюЇ тепер ≥ ћосковщина?.. ўо ж! ћоже й пощастить на час. ћоже …. —тал≥н ≥ стане володарем —х≥дноњ та ÷ентральноњ ™вропи, дос¤гнувши того, чого не пощастило ј. √≥тлеров≥. Ѕачимо на власн≥ оч≥, що культ рабства ≥ брехн≥ поширюЇтьс¤ вже не на одну шосту, але на одну чверть нашоњ планети. “а чверть Ц ще не весь св≥т. ’оч ¤к≥ велик≥ усп≥хи маЇ нов≥тн≥й „≥нг≥с-хан, проте справа свободи ще не програна. Ћедве чи пощастить йому п≥дбити решту св≥ту, а погот≥в т≥ крањни, де демократизм уже давно вкоренивс¤ у моральн≥й та рел≥г≥йн≥й св≥домост≥ народу. «рештою, в≥льним ще Ї позаЇвропейський, англо-саксонський та латинський св≥тиУ⁷⁰².

ѕро к≥нець Дбат≥жно-монгольськоњУ ≥мпер≥њ пророкували в ћосковщин≥ ще ран≥ше. Ѕородат≥ москвини, що њм ѕетро ≤ голив бороди ≥ гнав на буд≥вництво ѕетербурга, конаючи, кричали: Дј прокл¤тому ѕетербургу быть пустуУ. ƒв≥ сотн≥ рок≥в п≥зн≥ше ј. ЅЇлий у роман≥ ДѕетербургУ (виданий перед 1914 р.) писав: Дј зн¤вшись раз на чвал ≥ зором м≥р¤чи прост≥р, м≥дний к≥нь копита не поставить, перестрибне над ≥стор≥Їю, великий буде струс, тр≥сне земл¤, нав≥ть гори впадуть в≥д великого струсу, а долини повипинають горбами. Ѕудуть, будуть кривав≥, жахом наповнен≥ дн≥, а пот≥м усе провалитьс¤. ≤ ѕетербург провалитьс¤У. Дякщо заздалег≥ть не запоб≥жимо, то ледве чи ѕетербург витримаЇ два стол≥тт¤У,Ц в≥щував царський поет √. ƒЇржав≥н⁷⁰³. Дћосковська л≥тература Ц найб≥льше пророкуюча л≥тература у св≥т≥. ¬она вс¤ прос¤кнута тривогою, в≥щуванн¤м, передчутт¤м ¤коњсь катастрофи, що надходить. „имало московських письменник≥в ’≤’ ст. в≥дчували, що ћосковщина стоњть над безоднею ≥ ось-ось упаде в нењ. ‘. ƒостоЇвський пише про столицю ≥мпер≥њ: Д≤мла стоњть над нашою столицею. ј що станетьс¤, коли та ≥мла п≥днесетьс¤ вгору ≥ розс≥Їтьс¤? „и не п≥де з тою ≥млою ≥ не щезне, ¤к та ≥мла, ≥ це наше гниле м≥сто? „и не лишитьс¤ лише ф≥нське багно, а серед нього бронзовий вершник на гар¤чому, загнаному кон≥У⁷⁰⁴. Д‘. ƒостоЇвський зрозум≥в, що в ѕетербурз≥ ћосковщина д≥йшла до ¤коњсь меж≥ ≥ тепер ус¤ хитаЇтьс¤ над безоднею. ћосковщину Двздернул на дыбы ћедный ¬садникУ. јле ж не можна в≥чно Дна дибахУ. ≤ весь жах у тому, що Допустити копитаУ Ц це упасти в безоднюУ⁷⁰⁵.

ƒ. ћережковський пише у Д«имних радугахУ: ДЌезл≥ченн≥ мерц≥, що њхн≥ми к≥стками вибруковано тр¤совину, встають у чорно-жовтому промерзлому туман≥, збираютьс¤ юрбами ≥ оточують брилу гран≥ту, що з нењ вершник разом з конем падають у безоднюУ. ѕророкуЇ загибель столиц≥ в≥н ≥ у Д√р¤дущем хамеУ (вид. 1906 р.).

ѕроф. ¬. ѕечЇр≥н, що ут≥к за кордон, написав поему Д“оржество смертиУ, в ¤к≥й пророкував загибель ѕетербурга:

 

...град разврата

—колько крови ты испил,

—колько царств и сколько злата

¬ диком чреве поглотил!

»зрекли уж ≈вмениды

ѕриговор твой роковой,

» секира Ќемезиды

ѕодн¤та уж над тобой.

“ы Ц война, зараза, голод,

“ы Ц в трех лицах темный бес,

ѕогибаем, погибаем

» теб¤ мы проклинаем:

јнафема! јнафема! јнафема!

 

” поем≥ ДѕетербургУ пророкувала ≥ «. √≥пп≥ус:

 

... “вое холодное кипенье

—трашней бездвижности пустынь,

“вое дыханье Ц смерть и тленье,

ј воды Ц горька¤ полынь.

 ак уголь дни, а ночи белы,

»з скверов т¤нет трупной мглой,

ј свод небесный остеклелый

ѕронзен заречною иглой.

Ќет, ты утонешь в тине черной,

ѕрокл¤тый город, Ѕожий враг,

» червь могильный, червь упорный

—ожрет твой каменный кост¤к...

 

ћосковський нац≥онал≥ст (≥ украњножер), видавець журналу ДЌовое врем¤У ≤. —увор≥н був переконаний (ще 1880 р.), що находить неминуча катастрофа московськоњ ≥мпер≥њ⁷⁰⁶.

 

 читати дал≥